«ШЕРШЕ ЛЯ… ФРАНЦУЗ, АБО ЯК ЖАН ПОЛЬ ПОДІЛЬСЬКУ ГЛИБИНКУ «ПІДНІМАВ»…

На землях Чорткіського району давно і успішно господарює француз, керівник фірми ПАП «Полівці» Жан Поль Прюдом. Разом із своїм заступником Тетяною Столяренко, котра водночас виконує й функції перекладача, він розповів журналістам видання "Золота пектораль" , чому вирішив докласти зусиль для «підняття» подільської глибинки.

– Чому Україна, чому Тернопільщина, Чортківський район? – запитуємо.

– Добре запитання! – чистісінькою українською відповідає Жан Поль, усміхається і пояснює: - Тут добра земля і водночас добрий клімат. І то є добрий компроміс. Упродовж трьох чи навіть чотирьох років шукав такі землі.

Вже три роки, як його фірма «прописана» в селах Біла, Росохач, Полівці, Джурин, Базар, Шульганівці. В обробітку – 6 тисяч гектарів землі.

Фах пана Жана Поля – агробізнес. Він - землероб з діда-прадіда, отримав у спадок 120 га землі у Франції. Однак господарює тепер переважно на Чортківщині. Впродовж місяця, каже, буває у Франції тиждень, від сили - півтора. Іноді літає додому лише на вікенд, його вже й на летовищах знають. Вдома, у Франції, дає лад землі син Бенжамен.

Крім агрономічної, пан Жан Поль має й освіту фінансиста. Повинен, пояснює, знати, що й у полі росте, і що в офісі відбувається, в бухгалтерії, зокрема. Тетяна Столяренко деталізує: керівник фірми сам розробляє план сівозмін і забезпечує супровід. Підхід – науковий, екологічний. Розробляє й схему захисту рослин. Може власноруч налаштувати сівалку, сісти за кермо трактора, тобто є справжнім господарем.

Звісно, ми поцікавились оплатою за оренду земельних паїв: чи у виграші селяни згаданих сіл? Як і скрізь, відказав пан Прюдом, конкретику диктує ряд факторів – розмір паю, бальна оцінка земель тощо. У Росохачі, наприклад, оплата сягає 5 центнерів зерна, а в Білій та інших селах – 1 тонна 200 цнт. А взагалі, як резонно наголосила Тетяна Столяренко, у формуванні розміру орендної плати, мов у краплі води, віддзеркалюються закони здорової конкуренції й загалом закони ринку поміж агропідприємствами, що сусідять. І це добре, від цього селяни лише у виграші.

Діставшись в такий спосіб в нашій бесіді теми людського фактора, ми й прочули, що фірма Жана Поля не тільки уможливлює такі роботи на селянських городах, як оранка, дискування, розкидання гною тощо за цінами вдвічі нижчими, ніж у приватників, й а що пан Прюдом загалом має програму допомоги селу: забезпечує фінансові датки на храми, школи, дитсадки, розвиток інфраструктури. Наразі фірма має чотири окремі бази – стільки ж господарств, в тім числі токових.

– Які пріоритети приваблюють Вас в Україні: земля, люди, менталітет? – запитуємо. – Що є визначальним?

– Для мене то все разом. Сама земля нічого не значить, і люди без неї – теж нічого, – відповідає пан Прюдом. І резюмує: – Спорт, культура - то є життя на селі.

Про спорт першочергово мовить недарма: ще свіжий в пам`яті недавній міжрайонний футбольний турнір у Джурині, вже вдруге влаштований і за його сприяння. В текстурі виступу власне там це з його вуст злетіли зовсім не пафосні, а щирі слова: «Основне моє золото – то люди».

А відтак вже через перекладача деталізує: життя на селі має базуватись на економіці, що й забезпечує земля. Бо ж на селі нема промисловості. Є комерція. Але основа – це сільське господарство.

Український менталітет його приваблює безмежно, адже наші люди дуже працьовиті.

Маємо на меті вирисувати власне «прюдомівський» почерк господарювання.

«Моя мета – це ще й переробка зерна», – каже француз. - Наразі лише перший етап – вирощування зернових культур та їх реалізація в Україні. На перспективу, що даватиме прибуток і створюватиме робочі місця, – то переробка вирощеного на вторинний продукт: крупи, олія тощо.

Про все ж, що стосується аграрних технологій, може говорити (й говорить!) жваво й довго, напрочуд захоплено – відчувається, що то його «родзинка».

Від інших господарів-аграрників його відрізняє технологія обробітку грунту – так звана нульова, без оранки. Втім, на фірмі Прюдома не працюють 100-відсотково тільки за цією технологією. Пристосовуються до поля, погоди. Наразі присутні дискування, культивація площ, однак за мінімумом. Надзвичайно обережний підхід тут до засобів захисту рослин, мінеральних добрив, де слугують особливі знання й досвід.

Як людина надзвичайно скромна (твердження п. Тетяни), Жан Поль не любить чути, що навчає когось з примусу. Навчає, звичайно, тих, хто хоче вчитися, готових сприйняти нове. Але стиль його керівництва дуже європейський - товариський й абсолютно ненав`язливий, манера спілкування зовсім не авторитарна. Він вважає, що у кожного є задатки до того чи іншого ремесла, якоїсь діяльності. І завдання керівника – помітити в людині здібності, спрямувати туди, де буде максимум користі.

Він ніколи не соромиться сказати, що запозичив досвід у когось, бо теж навчається. І в українських аграріїв багато чому вчиться. Бо українці – нація не закореніла в способі мислення, а відкрита й охоча до змін. Його вабить наша життєва філософія – оптимізм попри важкий соціальний контекст, життєрадісність, винахідливість, манера розраховувати на власні сили.


Повернутися
04.12.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...