АНЕКДОТИ №44

Жінка, купуючи в салоні хутряне манто, розплачується на касі зім’ятими і мокрими купюрами. Побачивши здивований погляд касира, пояснила:

— Чоловік так плакав, так плакав.

****

Сьома, що ти робиш? — запитує приятель.

— Вивчаю алфавіт Брайля для сліпих.

— Навіщо ?! Ти ж чудово бачиш!

— Тоді я зможу читати, не включаючи лампу.

* * *

— Донечко, ну чому ти не хочеш за нього заміж?

— Мамо, він же рудий!

Батько з дивана:

— Та це ж дурниці — рік життя з тобою — і він буде сивим!

* * *

Вовочка згадує:

— У школі я вчився погано, і мою маму постійно викликали до директора. Потім я почав учитися краще, і мамі з директором довелося шукати для зустрічей інше місце.

***

Справжній друг — це не той, що тягне тебе п’яного з бару, а той, що повзає з тобою поруч.

* * *

Так, синку, крок, ще крок. Молодець. Іро, неси швидше камеру — син із випускного повернувся.

* * *

Чоловік поїхав на курорт. Через тиждень дружина шле SMS-ки:

— Як відпочинок? Як погода, як море?

Чоловік:

— Не знаю: Відстав від екскурсії на винному заводі.

* * *

Чоловiк стрибає перший раз iз парашутом. Зiбралися для цього дiйства близькi та друзi. Чоловiк приземлився i лежить мовчки. Дружина каже їхньому синовi:

— Подивись, чи дихає батько.

Син пiдбiг i каже:

— Батько дихає, але навколо нього дихати неможливо.

***

Чоловік приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Та це ж козел!

— Бороду бачите? Це різеншнауцер!

— А роги?

— А от в особисте життя мого собаки прошу не втручатися!

* * *

— Алло! Дорогий друже, дозвольте вам поспівчувати!

— А що сталося?

— Учора моя дружина купила нову шубу!

— А я тут до чого?

— Ну як це? Завтра вона йде в гості до вашої дружині!

* * *

— Сьомо, а що ви подарували молодим на весілля?

— Старовинний порцеляновий сервіз на 12 персон. А ви, Ізя?

— А я — ситечко для чаю на 88 персон!


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...