АНЕКДОТИ №44

Жінка, купуючи в салоні хутряне манто, розплачується на касі зім’ятими і мокрими купюрами. Побачивши здивований погляд касира, пояснила:

— Чоловік так плакав, так плакав.

****

Сьома, що ти робиш? — запитує приятель.

— Вивчаю алфавіт Брайля для сліпих.

— Навіщо ?! Ти ж чудово бачиш!

— Тоді я зможу читати, не включаючи лампу.

* * *

— Донечко, ну чому ти не хочеш за нього заміж?

— Мамо, він же рудий!

Батько з дивана:

— Та це ж дурниці — рік життя з тобою — і він буде сивим!

* * *

Вовочка згадує:

— У школі я вчився погано, і мою маму постійно викликали до директора. Потім я почав учитися краще, і мамі з директором довелося шукати для зустрічей інше місце.

***

Справжній друг — це не той, що тягне тебе п’яного з бару, а той, що повзає з тобою поруч.

* * *

Так, синку, крок, ще крок. Молодець. Іро, неси швидше камеру — син із випускного повернувся.

* * *

Чоловік поїхав на курорт. Через тиждень дружина шле SMS-ки:

— Як відпочинок? Як погода, як море?

Чоловік:

— Не знаю: Відстав від екскурсії на винному заводі.

* * *

Чоловiк стрибає перший раз iз парашутом. Зiбралися для цього дiйства близькi та друзi. Чоловiк приземлився i лежить мовчки. Дружина каже їхньому синовi:

— Подивись, чи дихає батько.

Син пiдбiг i каже:

— Батько дихає, але навколо нього дихати неможливо.

***

Чоловік приводить козла на виставку собак.

— Зареєструйте нас, будь ласка.

— Та це ж козел!

— Бороду бачите? Це різеншнауцер!

— А роги?

— А от в особисте життя мого собаки прошу не втручатися!

* * *

— Алло! Дорогий друже, дозвольте вам поспівчувати!

— А що сталося?

— Учора моя дружина купила нову шубу!

— А я тут до чого?

— Ну як це? Завтра вона йде в гості до вашої дружині!

* * *

— Сьомо, а що ви подарували молодим на весілля?

— Старовинний порцеляновий сервіз на 12 персон. А ви, Ізя?

— А я — ситечко для чаю на 88 персон!


Повернутися
28.11.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Незалежність нашої країни складається із нас, наших життів, наших вчинків і наших рішень. Незалежність це не дань і навіть не день. Не парад і не пишне свято.  Її можна порівняти хіба з повітрям – по справжньому незалежність можна відчути тільки тоді, коли її бракує, коли вони зникає або її у вас відбирають. Українці знають ціну незалежності.  Останні чотири роки ми засвоювали цей урок.

    Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через бруд, кров, піт, мозолі, могили... Зрештою, останні чотири роки – це лише верхівка «айсберга», з яким ми зіткнулися. Насправді ми двадцять сьомий рік перебудовуємо на нормальний будинок «казарму», споруджену радянськими архітекторами-деміургами. Вони, незалежно від задуму, вміли будувати тільки казарми…  Хмара пилу від нашого «будівництва» осідала довгі роки, заступаючи нам зір, і аж тепер простір довкола потрохи розвиднюється.  Стало видно людей, які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, ризикують, не мовчать, не падають духом і не дають іншим, групуються, тягнуть гуртом, вірять… Разом ми збудували власну державу. Тепер треба поліпшувати її якість.